Позитива не нашел.
Жаль меня вы не признали.
На плече остался шов,
А в душе одни печали.
Чем не повод мне уйти,
В мир, что стал намного уже,
Пока я на сем пути
Стал вам в общем-то не нужен.
Да и бес с ним, но года
Меня здорово поджали.
Подскажите, мне куда,
Чтобы снова встать в начале?
Рождаешься, и твоя жизнь бесконечна!!! А далее замечаешь рамку, что с годами неумолимо становиться все уже и уже.
Тепер знаю... ... і це "щось" мабуть заховане всередині вас...адже ж куди б ми не тікали,ми завжди будемо брати з собою нас же самих... У мене були подібні в чомусь роздуми у вірші "Занадто мало"...
"В мир, что стал на много уже,
Пока я на сем пути
Стал вам в общем-то не нужен."-особливо виділилось і сподобалось мені у вашому вірші! Так... важко розширювати світ за допомогою тільки власних рук...
БегиБей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, після написання цього віршика, я зумів дещо розширити рамку. Змінив місце проживання і рід діяльності, і час дещо призупинився і не біг вже так швидко. Пройшов рік і я вже знову відчуваю рамку. Знову хочу кудись втікти. Але ж не можна усе життя тікати від чогось незрозумілого.
Дякую за увагу)
Интересное название стиха - это первый плюс.А второй плюс - всё в точку.Мудро.Так оно и есть.
Я думаю, эту рамку можно сделать шире, если начать жить по другому.У нас общий взгляд на жизнь.Видимо почти в одном положении.Остаётся только одно - риск.Это благородное дело, можно или всё потерять или всё найти.Ждать нет смысла, да и от кого вообще можно чего то ждать, как не от себя.Удачи в делах.
БегиБей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо большое!!! Я тоже думаю, что пришло время рисковать