А струни знову,як завжди.сміялись...
І знову танці,як завжди юрба,
Що від душі до рання потішались
Забувши,що на світі є журба.
А струни знову,як завжди сміялись.
І не тому,що так хотіли-Ні!
Бо потайки вони ще сподівались,
Заграть сонату в мертвій тишині.
І ввечері,покинуті без нагляду,
У соннім царстві клавіш мовчазних,
Вони все мріяли,мов ті незримі привиди,
Коли рука Маестро торкне їх...
Коли ні сміху,ні журби,ні радощів,
Ні криків «Браво»,ні річок вина.
Лише душа.
Не зганьблена ніким іще.
Як сльзи чиста.Як любов-одна.
А струни знову,як завжди сміялись...
Смішать людей і клоунади виграють.
Та серед гамору.
Таки ще сподівались...
Зустріти руки,що їх з трепетом торкнуть.
