Треба почуття покласти
До затертих своїх полиць,
Щоби не хотіти впасти
знов на дно і знову ниць.
Щоби не спіткнутись знову.
Хоч що не пробуй - не поможе.
Хоч в серце ти заший підкову -
Але щоразу все так схоже.
Так писано було не нами,
Але написано для нас.
Плювати, що ще свіжі рани,
Так станеться ще сотні раз.
Бо ми незмінні до безсилля,
Дороги іншої нема.
Хтось думає, що це є доля.
Хтось розуміє - це чума.
Але хто знає - панацею
Ще може хтось колись знайде.
В пігулках, краплях, чи патронах,
Як на війні -усе зійде.
