О світла, добра осінь! Ти моя мати, і я твоє дитя. Ти мій творець і моє творіння. Ти мій сон і моя реальність. Доторкнись до мене! Забери мене! Врятуй мене! Хоч приснись мені... Я ж не можу більше - я ж бо не така сильна, як вони думають. Не відпускай мене так надовго - я ж зав′яну без тебе! Мене не врятує запах дешевої кави, мені треба справжніх дощів, тільки твоїх... Мені треба твоє листя, мені треба твій запах... О Боже, як я хочу розтанути в іскрах твоїх сумних очей... Хочу ховатися в широкому рожевому шарфі від твого подиху. Хочу почути, як ти сердишся. Впасти на тебе, вдихнути тебе на повні груди, одним махом вимести з думок все, чому не суджено збутися. Ти, тільки ти в змозі подарувати мені спокій. Я закохана в тебе шалено, безтямно, незрозуміло. Осінь, осінь... Де ж ти є, коли ти так потрібна? І де я, коли ти приходиш? Воістину - чого маємо - не цінуємо, а втратимо - плачемо. Я тебе не втрачу. Я буду на тебе чекати. З року в рік, з року в рік... Впиваючись надією і забувши про розчарування. Бо ми з тобою рідні. Я не єдина, і ти не єдина. Просто приснись мені, будь ласка...