Ноль два п'ятдесять один -
Можливо, ще не пізно...
Цибулю й апельсин
за раз жувати - слізно.
Життєвий орінтир
кудись під землю плигнув.
Щастя поводир
у річки гирло стрибнув.
І ти уже самий
існуєш, бо охотно.
Шалений часу плин
біжить безповоротно.
І дивишся у даль -
сумний, а чом - не знаєш.
Бо сум, то є вуаль,
яку ти натягаєш.
Годинник цифровий,
внім стукіт не присутній.
Майданчик ігровий
без стукоту не путній.
А часу тут і там
хвилина йде одна.
Не віриш - поглянь сам:
Ноль два п'ятдесять два.
