Опівночі, коли лягли всі спати
Я знов сідаю щось писати.
Писатиму я поки не засну,
Допоки з крісла цього не впаду.
І ось вже ніч вдягнула свОє плаття,
Хтось розпалив від холоду багаття,
Та більшість спить і в свОїх снах
Побачать те, що пишу у віршах.
Там світу дивного примари,
Там відьми, чорт і всякі чвари,
Але буває там і доля казки,
Де йдеться про любов і ласки.
Так сталося, що в чарівній країні,
Де співіснують страх і мрії,
Куди я вирушаю час від часу
Душі знаходять всі прикрасу.
З різноманітністю у світі всіх людей
І дивовижних в них усіх ідей
Кожен шукає те, чого не має,
Чого серденько тільки забажає.
В віршАх, так само як і в сні,
Малюються переживання днів,
Усе, що думаєш, про що забути хочеш,
Усе стає таким пророчим.
І ось вже місяць високо піднявся
Та, хоч за хмарку заховався,
Сьогодні він у мене гість.
Він на десерт всі сни поїсть.
Не дасть він спати, хоч умри!
Він, ніби, каже: "Встань! Пиши!"
Він - мій нічного світу гід,
З ним вирушаю в мрій політ.
І от сиджу, закутана у ковдру ночі,
Пишу вірші собі пророчі,
А всі навколо тихо сплять...
Мені ж то тільки благодать.
Я засинаю мовчки і у снах,
Так само як в моїх віршАх,
Усе так ніби в світлій казці.
А завтра день вже точно вдасться.
3.02.2012