Чарівна паличка - ще з дитсадка моя мрія.
Все вона вміє і зробить, що я захочу.
В морози - розпалить вогонь і мене зігріє,
Від дощу висушить й горло у спрагу змочить.
Поряд з птахами здійме мене у польоті,
З трійкою коней на рівні я бігти зможу.
Цілющим зробить один мій єдиний дотик,
Й тих покарає, хто робить так, як робить негоже.
А дехто про чари не знав і не мріяв ніколи
про палички. Він реальніше бачив майбутнє.
Слухався маму й ходив кожен день до школи,
І щось чарівне взяв в технікумі чи інституті.
Хтось кельму узяв й мурує такі каміни,
Що сотні сімей зігріли у холод дикий.
Хтось щипцями тягне з солдата осколки міни,
Взуваючи третій рік одні і ті ж черевики.
Хтось чарівним ключем підкручує гайки,
Й двигун, ревучи, обжене і півтисячі коней.
Хтось розганяє з пшениці мишачі зграйки,
Чарівним серпом хліба збираючи тони.
Я ж паличку ту, як і раніше, хочу.
А маю не чарівну, а з графітовим стержнем.
Нею я мрію. Затупиться - знов підточу,
Хоч почерк кривий, та можливості в неї безмежні.