Листопаде,терпкий листопаде,
Не дощи в цю відмолену тишу...
Поволокою вкрились левади,
Вітер верби плакучі колише,
Що полощуть розплетені коси
В повноводному купелі річки.
Серце спокою в осені просить,
Безголоссям гамує свій відчай...
І в безлюдді шукає відради,
Щоб полегшити спогадів ношу.
Листопаде,терпкий листопаде,
Я нічого у тебе не прошу,
Лиш забутись у тиші на грудях
(Перемеле життя,перетре)...
Коли важко довіритись людям,
Я приходжу до мудрих дерев.
терпкий листопад... відмолена тиша... купіль річки... спогадів ноша... забутись у тиші на грудях...
прекрасно, ритм вірша задумливий такий, як верби, що полощуть коси в повноводій річці і як плин самої річки повноводої...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох,вже ця осінь...І що вона з нами робить!.. Дякую,Валю! Від душі-