Не візьму,падолистова осінь,
Твоїх щедрих підкупних дарів,
Бо вітри табунами голосять
І шматують печаль яворів,
Обриваючи листя тендітне,
Підкидають і граються ним...
А мені,мов з гарячки,ще квітне
Веселкова усмішка весни!..
І блакитні омріяні крила
Ще ввижаються в тих небесах,
Де вже осінь свій смуток розлила...
Ще горить у бездонних очах
Теплий промінь квітучого літа!..
Знову подумки лину туди,
Де земля літнім сонцем зігріта,
Де квітують духмяні сади!
Не візьму,падолистова осінь,
Тепле золото з мертвих долонь!..
Чуєш,явір заплаканий просить
Погасити на листю вогонь...
обожнюю пейзажну лірику а щей таку красиву дуже часто буває що на серці ще весна-а за вікном вже осінь...і ми не хочемо її впускати..ех..як я розумію прекрасний віршик
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже-дуже дякую за такі щирі емоції і теплі слова! Завжди із задоволенням читаю Ваші барвисті коментарі!
Дякую,що завітали,рада! 
Дуже-дуже дякую за такі щирі емоції і теплі слова! 
Дякую щиро!