Я знову повертаюся до дому,
До того краю, де цвіте полин;
У ньому все знайоме аж до болю:
І скелі, і стежини, і яри.
Та над усе я пам'ятаю море
І незбагненну синь його глибин,
Що пахне сумно, наче моя доля,
Гірка від полину, солена від сльози.
Мій рідий дім - то край степів безмежних,
Що пам'ятають війни, злагоди шляхи,
Людей поважних, зрідка обережних,
Що правили тут довгії віки.
Тут спить історія похована в курганах,
В руїнах знищених, всіма забутих міст,
Що відобразили письменники в романах -
Нащадкам передали лист.