Кружляючи вітер шляхами,
Їй дивно про зраду звістив
І ночі заплутав думками,
І прикрістю дні охрестив.
Гасила плітки... принишк вітер...
А він не спинив чужих слів, -
Зізнався, що хоче горіти,
Що досі ледь жеврів... дотлів...
І, блАгословляючи крила
Спокуси його та мети, -
Тамуючи крик, - відпустила,
Промовивши тихо: "Лети..."
З гіркої образи й досади,
Зітхнувши, зів"яли з тих див, -
Розквітлі червоні троянди,
Якими її розбудив...