Тепер я примара, для тебе потвора,
Чи мертвий чи живий не знаю і сам.
Та бачить Всевишній я злом став від болі
Яку я отримав за те що кохав.
В крові я скупнувся, у власнім ставочку.
Не боляче…Навіть приємно було.
Нарешті звільнився! Я знов народився
Й блукатиму вічно зловіщим добром.
Тепер я все знаю, все чую й все вмію
Й людей я нарешті бачу наскрізь.
Та як же це болісно й мертвим хворіти
Твоєю невдячністю на ріки сліз.
Не вміла, не жила ти мною ніколи -
Мене зворожила й вмертвила оцим.
Й тебе проклинаю за те що згубила
Ти душу і серце за те що любив.
Ти ж моя сиза, кохана голубко,
Бездушна й безбарвна, така як і всі.
Люди так різні: і добрі і милі…
Насправді ж зсередини наскрізь гнилі!
Тепер я примара, по світу блукаю,
З кривавим серденьком у чорній душі.
І вам всім, «добродії», ґречно, від серця,
Бажаю: ЗГОРІТИ В ПЕКЕЛЬНІМ ВОГНІ!!!