чомусь проблема завжди приходить не одна. все навалюється величезною купою і неможливо вже нічого зробити. а найважче в ті моменти, коли ми просто безсилі перед тим що відбувається. життя забирає найцінніших нам людей. невідомо з яких причин, невідомо для чого... і ми не уявляємо як жити далі. як змиритись з думкою, що можливо завтра цього вже не буде, що все зміниться безповоротно і назавжди. а найгірше те, що тебе ніхто не підтримує. всім ніби наплювати на твої проблеми. плачеш, говориш як важко, а у відповідь чуєш - ну що зробиш, таке життя. а чи не могли ви б зробити мені моє життя приємнішим? хоч на пару хвилин. щоб я знала що я не сама. а ще гірше знати що кохана людина тобі зраджує. і нехай ця зрада не така серйозна і можливо він кохає, але все ж неначе ножем в саме серце. і от лежиш ввечері і купа думок в голові. сон не приходить. і ніякого виходу. все якось само собою. тече...пливе...біжить чи йде...але ми не в силах змінити те, що б так хотілось. неймовірно важко і складно... болить...сильно...
