Люблю тебе як лебідь воду,
Люблю тебе як пташка ліс,
Очі твої такі холодні,
І у душі лиш повні сліз.
Ти дощ якого я чекаю,
Ти сонце що сердечко обпікає,
Ти є отрута що вбива повільно,
Для мене ангел що взлітає в небо вільно.
Кохання вузол тісно зав'язав,
Мене від себе нікуди не відпускав,
Та твій полон то є солодкий біль,
П'янить і манить мов пахучий хміль.
Не хочу вириватись із тенет,
Що так старанно плели твої білі крила,
Зловив тінь сонця, що не знає меж,
На жаль тепер вже стала я безкрила.
До тебе в небо більше не піднімусь,
Мої крила вже перетворились в прах,
Летів лиш пух, немов ота сніжинка,
Що так розтала швидко у твоїх руках.
Полинеш в небо, мене тут залишиш,
Безкрилим ангелом так швидко стала я,
Піднімусь в небо якщо не покинеш,
Якщо піднімеш ти мене в своїх руках.
Полетимо до білосніжних хмар,
І янголи дадуть мені знов нові крила,
Побачу я себе в твоїх очах,
Й почую заповітне ''Моя мила''.