Мені про тебе не забути
І не змінити нам цього
Та треба ще одне збагнути
Що вже закінчилось воно.
Воно – кохання не спиниме
Воно – це радощі мої
Воно – це річка, яка плине
У радості і самоті.
Нам було добре але годі
Усе живе колись вмира
Цей час прожив я в насолоді
Але його уже нема.
Його нема й уже не буде
Пройдуть літа пройде і біль
Та моє серце не забуде
Цього кохання п’янкий хміль.
Коли згадаю, як це було
Хміліє в мене голова
Душа і тіло не забули
Як говорила ці слова:
„Люблю тебе, люблю й любити мушу
Бо ти для мене мій священний храм
В якому я свою очищу душу
Ні! Я тебе нікому не віддам.”
