№5
Чому ми, втративши
щось чи когось,
тоді лишень шкодуємо про втрату?
Шкода, адже не все
можливо повернути…
Можливо варто переглянути
всі наші цінності?
Не виняток, що це забере
довше часу.
Та краще вчасно
обрати розцінки.
Бо слово „пізно” –
натяк відліку у вічність.
„Навчи нас лічити отак наші дні,
щоб ми набули серце мудре ”, -
просив Давид,
А Ісус сказав: „Бо яка користь
людині, що й світ весь здобуде,
а душу свою занапастить?”
№6
Аборти – явище, як на мене,
неприродне.
Мати-вбивця.
Ненароджені хочуть жити,
але в них ніхто не запитав.
За демократію ж готові
очі повиймати.
Людина підкорила матінку-природу.
Якою ціною – не важливо,
аби сьогодні було добре.
Почувши „голос розуму ”
у вузах вивчати розпочали економію.
Але в порочності своїх бажань
зайшли далеко,
економлячи на дітях!
Зупиніться!
Це не вихід!
№7
Робити будь-що з любові,
а не з обов’язку –
це Рай, що, на жаль,
втрачений людьми.
Я мрію про Рай,
забуваючи, що
любов – це вибір.
Чи можна зробити
вибір за когось?
Можна, але не варто.
Все одно це буде тільки ваш вибір.
Любов збагачує,
обов’язок – обкрадає.
№8
«У тебе очі – „золоті”», -
сказав мені один чоловік.
Що ж „золотого” він знайшов
у моїх очах?
Казав поспішно: „Запам’ятай одну істину”.
Я слухала його „істини”,
хоча від нього „пахло” алкоголем.
Потім він запитав:
„Як мені спастися?”
Вислухайте крик душі.
Його так легко почути,
якщо слухати й бачити
в людині душу, особистість.
У тебе очі „золоті”.
Не віриш – вислухай
з любов’ю того, хто є поряд.
Та тільки не забудь одну істину,
яка є воістину істинною:
„Любов не шукає свого…”
чекай на запитання –
і будь готовим дати відповідь.
13 серпня 2005 року