У цьому є щось дивовижно-еротичне…
Коли шпичачок входить у канавку пластинки, вони зливаються воєдино і з глибини виринають солодкі звуки. Вони пливуть у свідомості, породжують мелодійний чуттєвий організм. Музика рятує, вона—зелений таємничий ліхтарик, хоч із блідим світлом, та це вже краще, ніж пітьма, яка охопила мене.
Музика ніби потяг від мозку до душі. Поєднує їх, можна сказати—дві несполучувані істоти. Вагони наповнені терпкими, жалючими думками дійсності, але ж правдивими; безмежним шалом почуттів, але швидкоплинним; палючими надіями, але примарними.
…десь чути якісь обертони, але не всі їх можна називати мелодією, та все ж є прихильники і ТАКОГО. На жаль. Чи, може, на щастя? Так, так—на щастя, бо це—ідентифікатори справжності…
Можливо я і буду тією пушинкою з кульбаби, яка відривається від інших, від запрограмованого, зафаканого натовпу. Та я вже бачу СВОЇХ, вони кружляють у вихорі музики, живими хмарами і я лечу до них!
Мир вам. Щасливо залишатися у вашому світі=)