Накип в моїй голові, накип на серці моїм, на руках і ногах, навіть на волоссі. Тепер вже не важко мені, він нагорів на тілі. Я звикла.
Коли температура дходить до позначки: “Може не треба більше?” стає вже по-барабану на позначку ”Досить!” —я довожу тебе і себе до кипіння, та коли все перегорає залишається лише болючий осад-накип.
Де ж той клятий Містер Пропер на білій підкованій швабрі з яким завжди веселіше, який змиває отой масний наліт??? Нема..нема..немааааа!!!
Мій накип можна змити лише “абразивним засобом”, але ж він залишить подряпини, на згадку із підписом, як на світлині, чи…надгробку, типу:”На добру пам’ять, милій *****. Не забувай”. Щоб спогади мене кусали, точили свої слова об моє біле тіло.
Ага, та ми знаємо один чудовий захисний спосіб, ніхто не зможе сточити мене!!! Я одягну свій шовковий панцир, закутаюсь в кашеміровий скафандр і натягну милу, усміхнену маску. Ой, ще забула:я одягну на ніжки десятисантиметрові каблучки. Тоді точно безкаблучні підкаблучники будуть дивитися на мене знизу до гори і не дерти свої приземлені кирпи високо-високо, аж до неба. Ось так.
приємно читати такі незвичайні тексти, де використовуються незвичні порівняння (наприклад життєвий досвід, не завжди приємний, з накипом - якщо я правильно зрозумів)
Гапочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
правильно
дякую, дуже приємно читати такі чесні коментарі
