Приймаю біль із рук твоїх,
З очей я п’ю оману.
Хіба це є великий гріх:
Віддатися самообману?!
Я – ніч. Я – тиша. Я – ніхто.
І біль цей розриває душу.
Покрилось інієм сліпе вікно.
Своє прокляття я не рушу.
Сплелися день і ніч в єдине
І терпкий солод на вустах,
Блукають в вічностях години –
Вони ховають в собі крах
Тієї сутності – людини,
А де ж подівся страх?
Реве він звіром, рве нутро,
Труїть думки і мрії.
Я – ніч. Я – тиша. Я – ніхто.
Мої печалі, то отруйні змії.