Ніколи не забуду миті,
Коли в вікно постукала весна
І на дорогах, золотом розмиті,
Розвішала свої яскраві знамена.
Вквітчала степ коханий мій,
Де юність казку вишивала.
Прокинувся бджолиний рій –
Його духмяністю вже сколихала.
І день такий, які вже були,
Але єдиний з-поміж них,
Зими жорстокість вже забули,
І страх, і відчай вже притих.
Весна прийшла в життя такою,
Неначе вкрала спокій із небес.
Нарешті розпрощалися з зимою,
Що нишком виглядає із-за плес.
