Дев’ята ранку, всі ще сонні
Надворі спека й духота
Хазяїн кошеня узяв в долоні
На «Пташці» буде продавати він кота.
Навколо всі породисті та дуже дорогі
І ходять тут народу хащі
Мене ж у клітці нудить від нудьги
Купіть мене за скільки небуть краще.
Хоча я не породистий, та все ж нормальний кіт
І кігті випускати вмію і мурчати
Оно по ринку йде якийсь столітній дід
Та й той мене не хоче купувати…
Студенточко, гарненька, подивись
Перед тобою кіт з такими добрими очима
Погладити рукою протягнись…
Вона ж питає за ціну та пожима плечима
Уже і торгуватись почала. Для мене це образа
Мене, такого гарного, якась зараза
П’ятірку зверх накинувши вже хоче відкупити
Скажіть, ну як з людьми тварині можна жити?
«Ти помурчи, полащись, попросись на руки»
Хазяїн каже, засинаючи від скуки
Переживаючи похмілля муки…
Ура, здійснилося, мене забрали
Ціна була смішна, та не до гордості було
А через день мою персону дарували.
В гуртожиток руде дівчисько принесло.
Я розумію, в вас там, блін, кохання
Високі почуття… Але причому кіт?
Було від всього серця там признання,
А я й не знав, стільки ще світить бід.
«Коротше так», сказав хазяїн новий
«Пожерти не шукай, нічого тут нема.
Ти ж кіт, мисливець пречудовий.
На тарганів полюй, в кімнаті їх пітьма.
Ще миші тут, здається, пробігали
Якщо не помиляюсь, рік тому
Та від нестачі їжі повтікали
Хоча, може й знайдеш іще одну.
Для тебе правила прості: з під ніг тікати
Не дряпатись, кусатись теж не слід
Вночі сусідів п’яних не лякати,
Бо можуть наробити бід.
Далі буде...