Давно і дивно, ми були німі.
Не знали слів і не лічили ночі.
Були слабкими, і своїй зимі
в цупкі обійми падали охоче.
Увесь наш обшир - скільки вхопить зір.
За горизонтом - безвість, страх і горе.
Священний предок - гострозубий звір.
І він же найлютіший грізний ворог.
Прожити день, знайти убогий харч,
Не бути вбитим десь на полюванні.
Дивитись в небо, з острахом між хмар
шукати вищі сили невблаганні.
Хіба давно? Хіба минув той час?
У чому ми настільки стали інші?
Ким же ми є? І що навколо нас?
Планета мчить у темряві і тиші...
Гарно.
