Що? Означає слово «СОВІСТЬ»
Чи це життя?
Чи це є повість?
А може це?
Душа людини!
Ми! Розібратися повинні
«Петро Німий»
Маленький хлопчик прокинувся від лайки що лунала з сусідньої кімнати. Останній рік свого життя він постійно чує одне й теж саме , лайку батьків в якій вони звинувачують одне одного . І в тих лайках звучить слово «СОВІСТЬ». Мама звинувачує батька що він загубив совість , а він каже що в неї її теж немає . Що ж це за річ? Втративши яку його батьки не можуть знайти спільної мови, а він десятирічний хлопчик відчув що його батьки не тільки загубили цю совість. Вони не звертають на нього уваги, можливо навіть не люблять його. Він не відчуває того тепла що відчував коли батьки забирали його з дитячого садка і тоді як він пішов до школи. Все те тепло і любов зникли і дуже швидко, він навіть не встиг помітити як це сталося. Він навіть почав думати що може він не нароком загубив цю совість, а батьки звинувачують один одного. І він вирішив вирушити на пошуки цієї совісті. Якби він знав до чого це призведе і на скільки змінить його життя, чи вирушив би він в цю подорож. Наважився б пройти ті труднощі через які пройде, будучи дорослою людиною. Думаю що так, наважився б. Спитаєте чому? Я відповім, подивіться на себе! Нам завжди казали що станеш дорослим коли навчишся оцінювати свої можливості і ми щоб бути дорослими навчались зважувати всі за і проти, перед початком якоїсь справи. А в дитинстві у нас просто була мрія і ми йшли до неї незважаючи ні на які труднощі бо це для мрії були дрібниці по зрівнянню з її здійсненням. І мрія здійснювалася без тих за і проти.
До дитячого будинку невеликого містечка під’їхало дві машини одна легкова інша вантажна. З другої машини вийшли вантажники і почали вивантажувати ящики і заносити їх до будинку з якого їм на зустріч вийшло двоє жінок. В цей момент з легкового авто вийшов молодий чоловік й рушив на зустріч іншим.
- Доброго дня Олександре Івановичу!
- Доброго Валентино Андріївно, як ваші підопічні.
- Усі здорові. Ви їх дуже розпещуєте цими подарунками.
- Чому? Вони просто отримують все необхідне для навчання і для того щоб почувати себе як вдома. Та відчути себе в справжній родині.
- Так! Та все ж це дорого коштує.
- Оксано Іванівно, це все коштує крихти порівняно з тим статком що я маю. Зрозумійте я даю цим дітям те чого не мав сам, але так хотів мати.
- Олександре Івановичу! Давайте зайдемо в будинок негоже розмовляти на вулиці.
- Оксано Іванівно! Скажіть будь ласка Роману Панасовичу що ми чекаємо його в кабінеті.
- А як, здоров’я Романа Панасовича? Йому ж уже сьомий десяток минув.
- Добре! Я сама часом дивуюсь скільки енергії в цієї людини. Він випромінює енергію яку навіть в моєму віці не кожна людина має. Не розумію як.
- Це не складно, він просто живе в гармонії з природою. Ви після робочого дня повертаєтесь в місто де вся земля замурована в асфальт, а він не лягає спати поки не поговорить з своїм садом. На що цей сад дарує йому щедрий врожай.
