Ти відпустиш руку. Не знову. Не в котрий раз. Тобі захочеться нового тіла. Нових відчуттів. Нового життя. НЕ вистачає повітря для того, щоб думати, як потрібно, щоб хотіти, що хочеться. Закрий дихання. Припини насичувати легені киснем. На хвилину хоча б, і зрозумій, що кожна секунда настільки важлива.
Ти відпустиш руку тієї людини. Можливо вона колись була кимось великим для тебе. Чимось більшим ніж світ, та меншим ніж всесвіт. Ти ніколи не обирав гігантські масштаби… І завжди так трапляється, що «свої» люди стають чужими. Припиняється, обривається нитка, якою ви раптово були зв’язані долею. Один момент.
Ти відпустиш руку тієї людини, яка тебе кохала. Любила, так, що ти цього не помічав. Настільки сильно, що не мала сил плакати, бо не хотіла, і тільки ради того, щоб ти не турбувався. Яка знала про тебе більше ніж ти сам. Яка робила для тебе стільки, що ти навіть не знаєш. Яка раділа за те, що ти закохався в когось. Що ти був миттєво щасливий. Що ти посміхався. Яка була закохана у твої карі очі. Вона знає колір твоїх очей…Вона щосекунди надіялась… Щовечора чекала, але…
ТИ відпустив руку тієї людини, яка тебе кохала більше життя. Вона жила заради тебе. Ходила заради тебе. Дихала заради тебе. Шкода, що ці моменти ти не годен був оцінити, помітити, покохати. Вона дала тобі змогу почати нове життя. Врятувати тіло і душу тієї, якій ти подав руку потім. Через секунду. То був не легкий вибір для когось, але для тебе він нічого не значив. Звик жити собою. Своїми потребами і мріями. Не зважаєш ні на кого. НЕ зважаєш на світ. У твоїх очах немає пошуку. Ти все знайшов. Хоча і нічого не втрачав. Забув,заснув. Знайшов її раніше, але знову ж забув.
Ти відпустив давно руку тієї людини, яка кохала тебе більше свого життя, більше світу. Прощальна музика – то твоя гітара. Одна така. Їх ніби багато, але… така єдина. Засмієшся. Через малу вічність ти вже забув все. Навіть не покладеш квіти… Маленькі, польові. Ти не згадаєш, всього чого вона сама собі понапридумувала. Ночі, ночі, ночі, ночі… Забув. Знайшов нове нове. Щасливий. Повір, хоч ти не знаєш, але вона радіє за тебе. Посміхаєшся не крізь сльози… Посміхається…просто так. Знай!! Її не було, але вона є. Слід, що залишався вічний!
Ти тримаєш руку дорогої тобі людини. Сидиш на підвіконні і складаєш пісню. Набиваєш акорди. Замовкаєш, коли вона проходить повз. Підходиш. Цілуєш. Щасливий. Щасливий. Щасливий.
Ти тримаєш руку дорогої тобі людини, яку ти любиш. Нарешті відчув. Відчував раніше, але знову пропустив крізь серце. Щасливий. Щасливий. Щасливий
ID:
232857
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.01.2011 14:29:44
© дата внесення змiн: 04.01.2011 14:29:44
автор: mala_lala
Вкажіть причину вашої скарги
|
