Ще зранку перед очима пробігало невеличке худорляве створіння. Воно кричало лише одне: "Навіщо жити?". Я ганялась за ним щогодини, щохвилини, щосекунди, аж поки його не впіймав Ти - той, хто вміє одним словом вбити все найжахливіше в моєму світі ; хто лише краєчком погляду змушує мене посміхатися. І тобі байдуже весело мені, чи гірко. Головне, щоб моя усмішка розпливалася до вух..навіть крізь сльози.
Знаєш, я рідко впускаю когось в життя, особливо в серце. Там дуже мало місця, але для тебе знайшлось. Бо ти ангел. Можливо, без крил... і зовсім не білий, як в ідеалі, але все ж... ти мій власний ангел...Я спробую бути схожою на тебе, та не знаю, що з цього вийде. Впевнена, ти не раз насміхатимешся з моїх спроб злетіти. Звісно, завжди смішно спостерігати, як я роблю те, чого не вмію. Та згодом тобі це набридне, ти візьмеш мене на плечі і ми полетимо разом...далеко-далеко. Туди, де за океаном видніється вершечок наших мрій, поки що оповитих туманом.
А потім я повернусь в реальність. Куди ж подінешся ти? - Залишишся в ідеальному світі, щоправда, без мене. Там мені не місце. Я спробувала стати ангелом, тільки спробувала...
Завтра знову прибіжить те дивне худорляве створіннячко і ти повернешся. Я посміхнусь тобі у вічі...лише посміхнусь... Ти з полегшенням глянеш на мене і зникнеш... Звичайно, не назавжди... Лише на декілька хвилин...
Непросто стати ангелом... Чому б йому не спробувати стати людиною?..
А...Як же я не здогадався? Він, мабуть, і є людиною(дуже хорошою людиною). А це надокучливе створіння - символ екзистенціальних сумнівів.
Думаю, що я швидше за все помиляюся, що не так все зрозумів.
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
справді.. той ангел є людиною...та надто ілеальною для "неї"... Вона часто хоче померти, їй огидний цей світ...та тільки "він" береже її від суїциду. Нікому не відомо доки це триватиме. Кінець непередбачуваний, навіть для мене...