Де моє дитинство росяними ранками
бігало стежиною поміж сонних верб,
дзюркотлива річечка, названа Сріблянкою,
голубою стрічкою в'ється дотепер.
Лагідно і сонячно пестять душу спомини,
струнами розчулено в грудях забринить:
дзвоники-підсніжники, первоцвіти-проліски
у ласкавих променях квітнуть щовесни.
Ніжність груди повінню серце переповнює:
птахи повертаються з вирію до гнізд.
Вітерець між травами навіває спомини,
мов сльоза за віями - сивий верболіз.
Ластівчиним пір'ячком з отчого подвір'я,
тихим літнім вечором у душі майне,
маминою піснею в синім надвечір'ї
сонячною ласкою огорне мене.
Упадуть до ніг мені весни, що стомились,
зелен-подорожником до моїх доріг.
Те, що серцю любе, що до болю миле,
те, що у житті моїм, наче оберіг.
Ніби зачаровує пісня вечорова,
щедро сіє росами серпанкова рань.
Дзюркотить Сріблянка, квітне в лісі пролісок -
тихий сум доріг моїх, серця не порань!
Ой, стежки-доріженьки, ви були тернистими.
Отча хата пусткою - де згубили слід?
Під хрестом на цвинтарі у могилах приспані
отчі думи зболені - потойбічний світ.
Полиновим присмаком сниться хата з призьбою,
та життя, як річечка - знай собі, біжить...
З джерела одвічного, кришталево-чистого
пити-не напитися, жити - вічно жить.
2004
Класична ритміка, академічний стиль, народні Образи, ллється чиста мова, ні на чому не спотикається. Прекрасний вірш!
Я б кожну строфу самостійно виставив (було б більше окремих віршів!)!
Добре, що Ви навчаєте молодь!
Їм є чому у Вас повчитись.
Щасливого Різдва!