Помолюся на захід, і перші вітри
поцілую в обидві ланіти,
в місто тихих піду в сутінковій порі,
обніму необняті граніти.
Поки боги у дзвони шалено гудуть,
щоби ватри в серцях погасити,
я іду захмелілий в знайому вже путь,
одна думка засліплена -- вбити.
І розбились зіниці на сотні шматків,
на похміллі прокинувсь між смертних;
я один, поруч тіло посеред хрестів
волоцюги. Здається, мертвий.
