Люди не літають, це факт... Люди - не янголи, це також факт. Люди скоріше споріднені з мурахами. Справи, робота, сім`я, навчання, перекваліфікація, демонстрації... Мурашник живе, ворушиться, росте, хворіє... В цьому мурашнику панують закони добору. Безлика мураха, тобіш громадянин, скована ланцюгами закону, моралі, етики, естетики... В нас запрограмовано величезну кількість програм-убивць. Вони працюють, поки ми відпочиваємо( з реклами здається). В житті є ціль. Ми ліземо, топчемо других, душимо, обпльовуємо, обгиджуємо... Доходимо до цілі... Бац - облом! Що то таке? Куди я дерся по трупах? І тут настає найцікавіше.. Людина без цілі - труп. Сила волі - відсутня, жага життя - відсутня, сили поставити нову ціль нема... Життя на автопілоті...
Ви помічаєте лише зворотну сторону медалі, лише темні тіні і напівтіні. Живете в царстві мороку. Через призму кришталика світло перетворюється в сірість. А чи насправді то є світло? Чи може щось сколихнути тепер уже мертвий світ душі? Питання до трупа... Йому все одно, він вже нічого не хоче, нічого не може... Поки щось не змете гори сміття в похмурому світі тіней, не струсоне вибухом усе єство. Аж тоді могутня енергія розіллється по тілу, зайде в кожну клітину, в кожну молекулу здавалося б мертвого організму. І тоді виростають крила...
Я йшов вночі по вулицям міста( не буду казати якого - всі вони однакові за суттю). Нічна прохолода, така жадана після денної спеки, така необхідна, щоб остудити гарячу голову, розбурхані думки. Місто відпочивало, світилось вогнями набережної, вітринами магазинів, бігбордами. Краса одним словом. Але що ховається за цим світлом? Немов світло на кінці "вудки" риби вудильника... Ніч, таємнича, чарівна. Ніч під музику Вагнера... Боротьба добра зі злом. Спокуса нічних утіх. Іду і відчуваю силу ночі, неначе струм проходить крізь мене. Брутальність і ніжність, грація тваринного єства людини. Я впиваюсь, купаюсь в нічних відчуттях....
Йду по мосту. Ріка несе свої темні води. Ліхтарі освітлюють шлях, створюють красиву нічну картину - немов грає хтось невидимий на скрипці(а-ля Ванесса Мей) або на гітарі( а-ля Iron Maiden). На мосту нікого. Ні, хтось в темному шкіряному плащі( влітку!) таки є. Молода дівчина. Обличчя красиве. Волосся світле. Такий тип дівчат завжди мені подобався. Висока, струнка. Так і хочеться підійти і поцілувати ( ах, молодість! ). Дівчина подивилась на мене, і пальчиком кокетливо позвала до себе. Підхожу. Тихо, немов боячись, що хтось підслухає, вона каже мені тільки одну фразу: "Ти знаєш, в мене виросли крила!". Після цього стрімко вискочила на поручні і стрибнула вниз, у тихі чорні води ріки. Плескоту я не почув...
ID:
230150
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.12.2010 00:06:13
© дата внесення змiн: 21.12.2010 00:06:13
автор: Йожеф Фламберг
Вкажіть причину вашої скарги
|