Ми так довго не-разом,
Профіль твій — біла мана,
Пахне небо дурманом,
Ти, укрита туманом,
Проглядаєш крізь мене
І хочеш прокрастись
Крізь метал і граніт
У реліктову пастку.
Як же ти завинила,
Залишившись на небі,
А мене відродили
Друїди у пеклі...
Але все це мара,
Не тривожся без міри,
Ти звинила мені
Свого серця сапфіри.
Профіль наче зі скелі,
Крижана оболонка,
На поминках моїх
Твоя тінь охолола.
Відійшовши у темінь,
Навіть слів не сказавши,
Ти уп’ялась у ніч,
Моє серце всотавши.
Як же ти провинила,
Залишившись без тіла,
І поринувши в ирій
Бермудської сили.
Але все це мара,
Не тривожся без міри,
Ти звинила мені
Свого серця сапфіри.
Напиши сто сонетів,
Розішли голубами,
Я, можливо, почую,
Сизий помах губами.
Забери всі моря,
Затиняй океани,
Але будеш лише
Оберемком осанни.
Як же ти завинила,
Винуватице світу,
Завинила всім світом,
Чорним пеклом блакиті...
Але все це мара,
Не тривожся без міри,
Ти звинила мені
Свого серця сапфіри.
ID:
23005
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 10.03.2007 23:03:31
© дата внесення змiн: 10.03.2007 23:03:31
автор: Дмитро
Вкажіть причину вашої скарги
|
)
