( з минулого, 2003 р)
Я причаївся, навіть не диха, за тишею ранку
Щоби побачити, щоб зрозуміти колір світанку
Щоби почути биття його серця, щоби спізнати
Що його думи, такі ж молодії, хочуть сказати
Вітер бентежить співи пташині віттям вербовим
Радість утіхи колом роїться квітом бузковим
Струни терпіння грають сонети,- солодкії мрії
Все це огорнуте в сиві тумани й твердість надії
Перший промінчик сяєво кинув, вже й другий
пробився
Травень зелений в сонячнім диві довкола
розлився
Палкі почуття знов починають серця пеленати
Щоби під вечір, може й під старість було що
згадати
Ранню травицю у перлах блискучих понад рікою
Щире кохання між небом й землею, та ще й тобою
Співи вечірні, твої й солов’їні, що линуть віками
Й радість дівочу, що все прикраша красою
й вінками