Після довгої зими,як зійшли з річок сніги,
Коли лід водою став,кіт до берега примчав.
Біля річки він бродив,лапки там в воді мочив,
Пив водичку із ріки,нюхав різні червячки.
На соничку спинку грів,як заснув,то муркотів.
Снилось літо і тепло,снилось тепле молочко.
Від сну голод розбудив,ясні очі кіт розкрив.
Мати-мачуха цвіла,бджілка весело гула,
Пахло медом і травою,пливла риба під водою.
Сріблом блиснула вона,вмить дістала річки дна.
Пахло рибою тепер,котик наш хвоста задер.
Витягався, муркотів,так він рибки захотів.
Що він тільки не робив, та рибини не зловив.
Залишилося одне,котик сам в воду шугне.
Бовкнув кіт із головою,опинившись під водою,
Вправно лапами грибе,та до берега пливе.
У кота мокрий живіт,очі вилізли з "орбіт",
Риби більше не хотів,по воді він гучно брів.
На березі потом сів,сумним поглядом провів,
Вусами поворухнув,і лише тоді збагнув. .
-То стихія не моя,в тій воді риба своя-
Буду я мишей ловити,бо лиш це вмію робити.
Довго кіт там ще сидів,в село в вечері прибрів,
Мабуть думав він про те,що життя не є просте.
Вав!!!Просто суперово!!!
А й справді-потрібно робити те,що найбільше вдається,а то і час дурно згаєш і розчаруєшся!!!
Вірш-неперевершений!!!Обожнюю такі!!!Молодчинка!!!