Ти застібнув на всі гудзики небо,
Зачинив двері душі, на всі замки,від мене
І закрив на засУв протоки серця,
Від кохання, що по ним скоро поллється.
Ти, чуєш, той пожадливий подих мій,
На твоїх знесилених від биття грудях?
Там б`ються крила ангела Амура,
Який цілиться стрілою в отвір тіла,
Який ти забув воском заліпити ,
Щоб знову не спокушатися коханням,
А спокійно в тій своїй норі жити
І віддати всю шану духовним знанням.
Твої очі, ніс, вуха й вуста ...
Поглинають енергетику людських тіл
І з навколишнього світу п`ють прану світла,
Вбираючи в себе життя до скону літ.
Я розстібну гудзики твого неба,
Увірвусь вихром у розчинені двері,
Перед тим, зірвавши всі замки,
З твоєї зачерствілої тої душі.
Відчиню всі в тебе кватирки,
Щоб ти вдихнув свіжого повітря,
Наповнененого ранковим бризом
Й закоханої в тебе жінки,капризом.
