Сьогодні я став свідком досить цікавої, як на мій погляд, події:
На сусідній мені вулиці живе один чоловік, його знає в лице більшість тутешніх мешканців, оскільки ріжучий запах сечі та дивна хода, яка переривалася через кожні 5 метрів пройденого ним шляху, все ж таки не могли бути непоміченими навіть найбайдужішими людьми. Мені завжди було цікаво чому ж він весь час зупинявся? Хоча, цікавість ця перебивалася думкою в плані: "Ну хвороба така у людини, що тут вдієш", та й зупинявся він в більшості випадків, для того щоб попросити цигарку, або гривню у прохожих людей.
Сотні разів я ставав свідком цього явища, і половину з цих випадків - його учасником. Це стало вже настільки звичним, що іноді я, просто обходив його іншою стороною тротуару, або намагався робити вигляд, що нікого не помічаю.
Сьогодні, цей чоловік-тінь, ідучи вулицею знову натрапив мені на очі. Повільно перебираючи ноги і зупиняючись через кожні кілька кроків, він переходив дорогу - звична здавалося б картина, та дивним мені здалось те, що він щойно стояв біля невеликої крамнички і навіть придбав там щось, оскільки, ідучи, досить енергійно порався з якимось мішечком. Перейшовши дорогу, його крок прискорився і він почав наздоганяти досить молоду жінку з двома дітьми, яка проходила повз. Він наближався все блище і вона мимовільно повернула голову, відчувши як маленька дочка смикає її за руку і показує пальцем на чолов'ягу.
-Ей, воз-з-з-зьмите - прозвучав його хриплий голос. Він стояв з протягнутою плиткою шоколаду в руці і тикав нею в сторону жінки.
-Возьмите, д-д-дайте детям.
-Навіщо? - здивовано відповіла вона і швидко відвела перелякані очі в сторону.
-Берите, б-б-берите - продовжував він.
Діти недоумкувато дивились на нього і на маму, вона ж стиснувши обох за руки прискорила крок і вже ледь не біжучи кинула:
-Ні, ні дякую, не потрібно...
В цей момент вираз обличчя чолов'яги змінився, і, те що з'явилось на ньому на початку розмови з тією жінкою, той простий, людяний вираз, який мені ніколи раніше не випадало побачити на ньому, враз зник разом з її словами, очі його замутніли і набули свого звичайного вигляду. Постоявши ще кілька секунд він пошкандибав далі...
І я її розумію, ту жінку. Розумію, часом...
и сложно, и больно одновременно.
она все понимала, но инстинкт сохранения своего потомства - пересилил, а мудрости взять, поблагодарить (сделать человека счастливым, возможно на долго-долго), но не отдать детям (все тот же инстинкт сохранения) не нашлось... очень сложная ситуация... очень.
МалайЧик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
