Cтупаєш крок за кроком-і от-ти на порозі,
Стоїш перед дверима,котрі ведуть в мій світ.
Здавалось,що ніхто,відкрити їх не в змозі,
Здавалось,що закрились вони на сотню літ......
Від світу,де панують лихі й жорстокі люди
І світу,де відсутні глибокі почуття,
Романтик там не може вдихнуть на повні груди,
Романтиці немає там місця для життя......
Чомусь тобі підвладні до всіх дверей паролі,
Мої ж замки безсилі супроти чар очей.
Відкрий же мої двері,віддай на розсуд долі
Холодно-мертвий спокій моїх сумних ночей...
І двері,мов чекавши,віддались цим долоням
Відкрили без вагання палітру кольорів
Даруючи твоїм очам-хамелеонам
Пізнать мінливий колір веселок і громів.
Де синій і блакитний-сумні,холодні й люті
Без жодних крапель жалості,-ні щастя,ні добра
Набувши того кольору стають в мороз закуті
І всі хороші часточки від того замерза...
А є ще смужка жовта там,а поруч і зелена,-
То мої дивні янголи,даруючі тепло.
Прийнявши того кольору стаєш у мить натхненна
І робиш тільки те,щоб все навкруг цвіло.
І є ще колір там такий солодкий та чудовий,-
Улюбленець усіх дітей,так-так,-помаранчовий.
А поруч з ним-це друг його-супутник літніх гроз,
Фарбує небо в фіолетовий-і от тобі прогноз.....
Останній колір-пристрасний-нема йому ціни.
Без нього світ втрачає сенс,бліді без нього сни.
Тобі його я віддаю,бо хто ж коли не ти
Достойна його пристрасті і чистої краси.
Це все....Чекай,іще один таїться у ночах,
Візьми його і заховай в закоханих очах.
Хай стануть чорними краї твоїх палких зіниць
І хай в собі сховають біль розбитих таємниць,
І кольору рожевого,що був колись у тебе,
І відчуття безсилості,що рве на двоє небо....
Та пишу ще постскриптум я і ставлю у кінці:
згадав про надпис "I Love you" у себе на руці
І зрозумів,що не прожить мені без тебе в цьому світі-
В тобі ж мої всі кольори-мої бездольні дііти.
В тобі ж є колір пристрасті і щастя,і бажання
Та головне,що ти-моє....моє...моє кохання....