Життя покинув назавжд́и
І час мій забирай з собою.
Втопи ще глибше ті сліди,
Що зникли ранньою весною.
В танку несказаних думок
Дурна зосталась недочутість.
А через місяць вже листок
Як осінь, як мені закутість.
Шкода, не пробачаю світ,
І не пробачиться цим світом,
Те почуття, що не сповив,
Не нагодоване й не сите.
Той рік і день, омани зліт,
Що закінчився мрій падінням.
Наз́авжди в пам'яті твій звіт,
Слова заїлись як коріння.
Життя покунув - ніби в ніч,
Як човен зоряний попливши.
Провина є. Не в тому річ,
Що береги не стали глибші.
Не в тому річ, що тиша зла,
Від болю сльози поховала.
І без вини так мовчазна,
І ти не знав, і я не взнала.
Пройшло нелічено годин,
І жодну з них не повернути.
Нема різниці чи один,
Здогадки барвні давно збуті.
Кінець шкодує без оман,
Оплакує, що я почала,
Проклятий ейфорії стан,
Яка ридала й верещала.
По тебе старість, чи дожив?
Бо я - забута й нецікава.
В моєм житті, що ти лишив,
Зосталися лиш сум і кава.