Я з ними бачився не раз,
Й запевно не востаннє,
Відірвані, чужі для нас,
В сумних очах страждання.
І кожен каже мов один,
І кожен в душі плаче:
"О, Мамо, Мамо, я твій син,
Я все тобі пробачу".
А залишити кожен зна,
Та серце не "сплавляють",
І чи в землі, чи в небасах-
Усі відповідають.
І перед богом, чи чортом,
За них постане кожен,
Хто викинув, забув, закрив,
Дітей своїх небожих.
Вони ж бо кволі і малі,
Хто зна, а хто нікого,
Вони самі, вони сумні,
Та де ж бо їх дорога?
І куди б вітер не заніс,
Чи праведний, чи грішний,
Очима схожими будуть,
На тих, хто їх залишив...
