Мені про перстень шепотіли роси,
Учора на світанку у гаю.
Й вколовши свої ноги у покоси,
Я зрозуміла, що тебе люблю.
Зозуля перстень принесла на крилах,
Й підкинула мов пташку у гніздо,
Я хочу, щоб зі мною був мій милий,
І мрію, щоб у нас усе було.
Холодні вечори, й гарячі руки,
Пристрастні ночі і солодкий сон,
Усмішка щира донечки і с туки...
Гілок верби біля моїх вікон.
Спитаюсь у роси про допомогу.
Вона краплинами поклониться до ніг.
Зозуля вкаже там мені дорогу,
Я сяду втомлена на твій поріг.
Дістану срібний перстень і в промінні,
Заграє він в барвистих кольорах,
Це не моє бажання, не твоє веління
Що живемо у різних ми світах.
Усе давно вже вирішили зорі
І місяць розлучив тебе й мене.
Все те, що не по нашій волі,
І створює життя ось це земне.
Перстень в руці, покритий самотою,
Його залишу завтра у гаю.
Хоч і прощаюся навік з тобою
Та що поробиш, все ж таки люблю...
