Ти моє божевілля і ліки мої,
Часом з розуму сходжу, а часом літаю,
Потрапляючи в казку в чарівні краї,
Де в фантазіях й снах я прожити бажаю.
Я лиш щастя бажала й розрадити дні
І на зустріч пішла кришталевим надіям,
Та усі сподівання з кришталю крихкі
І так легко тоді розбиватися мріям...
Я не хочу в реальність жорстоких світів,
Я лиш спогадом ніжним потішитись можу...
Ти мене полюбить й зрозуміть не зумів
Згодом все це зробить Бог тобі допоможе.
так часто буває... настільки доьре у коханні що дивитися на реальний світ нема ні сили ні бажання... але ж як болить тоді коли доводиться таки відкрити очі
TatianaV відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А коли ти пішов - то ридали дощі,
замітало шляхи падолистом...
Рання паморозь срібна у моїй душі
Із калини зробила намисто.
Я усе іще там, у далеких світах,
де у снах мені затишно, тЕпло!
Ти лишився назавжди у моїх піснях,
тільки серце розбите затерпло....
TatianaV відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
