Біжить життя невпинно в далечінь,
Складаючи літа в підсУмки долі,
Фарбуючи на скронях волосінь,
Лишаючи мозолі на долонях.
Біжить шляхом, що стелиться крізь терн,
Житні поля і лугові долини,
Крізь переправи річок і озер,
Крізь сходження на голубі вершини.
Біжить життя по орієнтирах літ,
Лишаючи лиш стовпчики на пам*ять:
То було «до», а це - «опісля» слід,
Це було «так», а в «це» закриті ставні.
Біжить життя, прискорюючи хід,
На обрії вже Вічності зупинка,
В підсумках риємось, щоб викинуть убік
Ті стовпчики, що дали право на помилку.
Щоби потім, хто буде після нас,
Не йшли життям по блудних орієнтирах,
Не дармували часу на абзац
І на путі життя не заблудились.
Біжить життя, карбує кожен крок,
І він, як ритм натрудженого серця.
Дзвенить дзвінок - закінчився урок,
Зупинка «Вічність» привідкрила дверці!
