Бунтар
Блаженні голодні і спраглі правди,
бо наситяться...
Мф. 4. 6.
Вічний романтик і вічний бунтар –
Сумління епохи та правди різьбяр:
Живий незамулений чистий струмок,
На тлі покоління терновий вінок.
Пташиною білою посланий в світ –
Горіть купиною посеред боліт;
Лиш Істини Світочу свято служить:
Іскритись, палати, боротись, творить!
Лиш він без страху полетів в бурелом
Поперед плазуючих вільним орлом.
Сміявся зухвало з обману і зла,
І правдоньку різав, яка б не була.
Він проти облуди і тьми бунтував,
І славень Небес для стражденних співав.
Плював і кричав у всесвітній бедлам:
“Брати! Схаменіться – не те і не там!
Брати! Ви здуріли – не так Він казав!”
Волав, бичував, викривав, таврував,
І падав, вставав, знов кидався у бій –
Останній герой та остання з надій.
Він цінності вічні й пречисту красу
Ніс людям в долонях, як першу росу,
А лаври для себе вбачав лиш в тому,
Що право дано було свідчить йому.
Він був, ким хотів та інакшим не став:
Ніколи під дудку чужу не співав,
Бо просто так жив і, де було знаття,
Що змінюють лиш бунтарі це життя,
Та доти лише цьому світу стоять,
Допоки митці і поети горять,
Талантом від Бога зоріючи в млі,
Увись ведучи наших душ кораблі.
Хай завжди палає досвітня зоря
Романтика вічного і бунтаря!
Неперевершено! 
