А потяг рушає в дорогу,
на рейках знов чутно скрипіння.
Мабуть, таке долі веління,
так знову хотілося Богу...
Забудуть про нього і віти,
і щирі плачі на прощання...
І навіть те тихе зітхання,
що впало росою на квіти.
Забуде про нього це місто,
на лавах - прощальні записки.
А в пам'яті зігнуті риски,
бо стало вже їм зовсім тісно.
Так тісно, що ми мимоволі,
самі забуваєм вертатись
до того, що мусило статись,
що було частиною долі...
А потяг не вміє чекати,
гудки не гудки - це прощання.
І пізні тепер поривання,
бо потяг той вік буде мчати.
Вірш чудовий!!Дійсно, можна замислитись над багатьма речами А яка гарна картинка!!Небо таке красиве...Що тут і казати - МОЛОДЕЦЬ! http://s19.rimg.info/b9da30e6f5090b5afce831871b51608e.gif " class="highslide imgbbcode" onclick="return hs.expand(this)" target=_blank>
Easy rain відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00