Не буду я балад складати осені,
вона цей рік чекань моїх не справдила.
Пройшла недбало скрізь ногами босими
Й на вірний стати шлях мені завадила.
Не малювала, як звичайно, золотом,
Або ж я просто розучилась бачити...
Лиш небо по-осінньому розколоте,
Та осені усе можна пробачити.
Затинхе вечір, холодом повіявши,
Махну рукою - й в дім зайду зігрітися.
Я марнувала час, в кохання віривши,
Чому ж бува так важко розлучитися?..
Я лиш тому на світі цім зосталася,
Де всі чужі для мене перехожі,
Бо в нім є ти. Ні, я не закохалася,
Ми просто із тобою чимось схожі...
Хай рукавом зима зачепить місто втомлене,
і білим снігом новий шлях простелиться.
Ти просто є. А інше все - умовності.
Вони із часом згинуть, перемелються.
Ти просто є. І краще засинається,
Коли крізь дощ ім'я твоє почується.
А може, просто осінь з нами грається,
ховаючись у сірих барвах вулиці...
Жовтень, 2009
