На тополі дві горлиці заплакали тихо
Оплакують своє горе своє гірке лихо
Потемніло ясне сонце в пташиної пари
Потемніло і сховалось за темнії хмари.
Плаче батько плаче мати плачуть не сміються
Тільки сльози наче річка по стовбуру в’ються
В’ються падають на землю мов м’яка росичка
Де в траві ще жовтороті братик і сестричка.
Не отямивши науки не зміцнівши в силі
Політати захотіли пташки голокрилі.
Не послухали дурненькі батьківського слова
Полетіла відірвалась від зерна полова.
Повернулися в реальність та було вже пізно
Світ на них дивився страшно, щурив очі грізно
І згадали як в гніздечку їм було так мило.
А поблизу недалеко кошеня ходило.́
