Прокидаєшся вранці...як з́авжди,
і, як з́авжди, під вечір заснеш,
Коридорами буднів шукаючи правди,
ти, як з́авжди, її оминеш.
Поринаєш у сірі потоки
монотонного "св́ого" буття.
Очі вниз... рахуєш кроки,
що ведуть по дорозі життя.
Все ідеш і ідеш, як в тумані,
сам зливаєшся з сірістю днів.
Без думок, без добра чи печалі,
без миттєвостей щастя, без снів...
Без образ і похвал - це ж бо марно!
без вітань чи прокльонів голів,
тобі байдуже війни народів,
війни рас, релігій, світів...
Коридорами сірих буднів
поринаєш в потоки життя.
Очі вниз... рахуєш кроки,
що ведуть у ніщо... в забуття...
_______________Пост Зі Скрипом:
чому громадянська лірика?
бо такий приблизно стан нашого суспільства сьогодні..не всіх, але...
Дякую за увагу!