Любов моя незвідана й неждана:
Коли прийти й піти вирішує сама.
Щораз вона нова і незрівнянна,
Щораз здійма на крилах в небеса.
Вона дарує запашні зелені луки,
Квітчає шлях примарний з висоти.
Вона не думає про ті колючі муки,
Якими доведеться мені слідом йти.
Вона дощу радіє, мов мала дитина,
Танцює з вітром – муза чарівна,
Її душа – це літа теплого краплина,
Весела й безтурботна ця Любов моя.
Вона не думає, що день новий настане,
Й розвіється її рожевий сон.
І я, мов оповитая п’янким дурманом,
Без бою знов здаюся їй в полон.
В її обіймах я – лише маріонетка,
Вона керує балом вправно і сама:
Сьогодні безтурботна я кокетка,
А завтра – неприступна й крижана.
Її шляхи складні й безповоротні
Й немає вже ні крил, ні парашуту,
Вона мене підводить до безодні
І, падаючи вниз, спиваю всю отруту.
Тандем з Любов’ю – мов веселі гірки –
То вниз, то вверх – не встигнеш перевести дух.
Та все ж кохання має свої мірки,
Воно шепоче в серці – треба лише мати слух…