Трапилась в країні невеличка проблема,
Актуальною стала мовна дилема.
Я говорю «Дякую» - у відповідь мовчання,
Рідною балакаю – тупо здивування.
Модно зараз мовити дивнії слова
«Что» і «Как» - ці речі вже знає дітвора.
Дивно, та на українців зовсім це не схоже,
Що до українського всі ставляться вороже.
Східний «брат» в свої часи попрацював на славу,
Тай сьогодні квапиться, робить чорну справу.
Не тратить ні хвилини, день і ніч старається,
Українець в результаті – рідної цурається.
Друже, ти туди поїхав, щоб мудрішим бути?
А приїхав: «Что і как» - слухай, бридко чути.
Гідність, честь, самоповага – речі де оції?
І не тре’ мені казати: «Там усє такіє».
Що ж, згадай-но своїх предків, вчителя у школі,
Україні, що припали, ті трагічні ролі.
Подвиг мужніх земляків, що життя віддали,
Це їм дяка, що за гріш, мову ми продали?
(читай «просрали»)
Якщо тобі байдуже, начхати на це діло,
Мовою чужинця, балакай далі сміло.
Але якщо не овоч ти, не прагнеш в їхнє стадо,
Балакай, брате, рідною, і буде для нас свято.
(бо разом нас багато)