Я так тебе люблю!
І рвуся на одну хвилину
Від всіх.І голос твій ловлю
У телефонній знов щілині...
Нам дві години-наче цілий рік,
Нам вечір-ніби ціла вічність...
Хто на розлуку нас прирік?
Хто захотів забрати ніжність?
Навколо лиш нерозуміння,
Холодність вибляклих сердець,
І як стіна туман осінній,
Між днем і ніччю вічний герць.
Щемить в душі безмежна мука
І біль пригнічує любов.
Для чого ця німа розлука?
Коли побачу тебе знов???
...В польоті мрії і фантазій
Воскові крила не тримати:
Любити треба без оказій,
Лиш щиро,віддано кохати.
Тремтить душа,і серце,й тіло
І обливається слізьми.
Мовчу.Не йму нікому віри,
Бо ще побачимося ми.
Нам кожну зустріч забирали,
Та серце їм не обманути,
Бо прийде те,що ми чекали,
Щоб вечір знову той вернути.
Там ти.Там я.І більш нікого.
Зірки.Туман.І тихі верби.
Все буде знову.БУДЕ ЗНОВУ.
Моє прохання вчує небо.
Не марно ж очі твої сняться,
Що,як тоді,так близько-близько,
В ту мить чомусь так темно стало,
І синє небо низько-низько.
Накрило нас дощем фіалок,
Накрило нас дощем зірок,
І як не був би скоро ранок,
Не приступив би ти й на крок.
А потім...довго я ловила
Губами вранішнє повітря:
Запам"ятати доторк квітів,
Затамувати подих вітру...
