Коли розстертий розмарин у білих долонях свербить
Я починаю пізнавати цю симфонію, вона десь поряд
Нехай поріжеш пальця, а мені хай заболить
І мій закровоточить білий одяг
Коли прожектори осліплять наші фари темно-білим
Повипадають ікла у акул із вод зелених
Годинник може й стане, а я далі йтиму
По нескінченним коліям, які у нас у генах
Коли замерзне літо у таборі дитячому за містом,
Я буду вити на неповне сонце, а воно на мене
Мені потрібно це як печиву з сирого тіста,
Як колючкам потрібен жовто-сірий терен
Коли потріскається шкіра від суворої погоди
І лід розколить ноги на два різні фронти
Легенький одяг всупереч законам моди.
І розмарин-симфонія. І четвертинні ноти..
