ти сумна
я не сумна
я просто мрію,
Про тиху
нескінченну даль....
де почуття тебе залишать
на самоті.
Одну, нажаль...
Де просто буде тихо,
Де можно сутність розібрать
де раді ангелам безкрилим,
де можна тихо спочивать...
а чи у цьому справжня мрія?
Скажи, дитино, бачиш шлях?
А може в тебе сил немає?
Бо я вбачаю сум в очах...
в моїх очах немае суму,
а лиш бажання забуття,
бо сум, то є мій ворог,
то є бажання небуття
а як вважаеш, якщо чесно,
можливо то є співчуття?
Чи може ти кохаєш досі,
а серце просить каяття?
Ні, сердце, вже мовчить віками,
Душа не рветься більше вверх,
Ти зрозумій, не хочу драмми,
не хочу відчувати злет...
А краще відчувати краплі
котрі стікають по губах?
Коли вся біль твоя від втрати,
і відчуваєш тільки страх?
Ні, краще бути тінью,
криштальних сліз не пролива,
і зняти с себе тую ману,
не відчувати відчуття!