Не шукай мене у своєму серці.Мене там немає.Немає серед рядків твоєї порожнечі.Не потрібна.Тобі не потрібна.Та не скажу тобі більше ніколи:"Стій.Мені потрібна твоя порожнеча".Не скажу.Тепер буду мовчати.
Я відпускаю тебе мовчки.Іди.Іди з мого серця.Воно тепер, як зів'яла троянда.Лиш зберу пелюстки кришталевої імли в долоні.Та збережу як пам'ять про тебе.За те, що колись був у моєму житті, за те, що значив в ньому більше за мене саму.А тепер відпускаю.
Немає більше блакитного неба серед байдужості.Немає більше спраги серед пустелі. Зронені сльози я витру зі своєї душі.І покладу їх, як червоні троянди сонця, на могилу почуттів.Не нахиляйся до них, щоб відчути.Вони мертві.Холодна осінь накрила їх вуаллю дощу, наче сльозами.І змила світлі спогади, у яких ти плеканий.
Мовчанка.Між нами мовчанка.Як довга дорога з уст безмежності.Крутими серпантином простелилась від одного серця до іншого.Не плач.Я пам'ятатиму тебе доти, доки буду жити.
З бурхливого океану своєї долі винесу той попіл хвилин, коли дотикались наші погляди.Я з пекучого вогню витягну той аркуш свого минулого, на котрому є твоя тінь.Я в нічних сутінках знайду світло.Світло заради тебе.Запалю його як відгомін розлук і болю.Щоб згадати, як ти колись навчив мене любити.Як показав дві сторони медалі.І пішов назавжди.Я поставлю три крапки.Три крапки після тебе...
...та стільки печалі в словах...
дуже гарно 
